March 27th, 2020

Memorandum of the bishops of the Ukrainian Catholic Church in the United States of America regarding of the COVID-19 pandemic

“Whatever you did for one of these least brothers of mine, you did for me.” (Mt. 25, 40)


Dear clergy, religious, and faithful!


Responding to the outbreak of the global pandemic virus COVID-19, which has been spreading with lightning speed across the globe, we, bishops of the Ukrainian Catholic Church in the United States, united in solidarity, wish to address you with assurances of our joint prayers and efforts. Bound together in our care for the spiritual and physical health of our faithful, we would like to inform you about certain norms and practices intended to confirm us in faith and truth, safeguarding all members of our communities, especially the most vulnerable, and preventing the spread of disease.

Keeping in mind the fragility of human life and acknowledging with humility the limits of human reason and resources, we are called to do all that is possible to help the national government, local authorities, and medical personnel to fight the spread of the virus.

Medical workers and scientists are unanimous in warning that this fight will be protracted, one that will require the solidarity of all people across the globe.  The speed of transportation and the globalization of today’s world facilitate the spread of the virus. But the quality of our interpersonal relations and our solidarity—and it is Christ who grants these gifts—are able to slow down the contagion that takes more and more lives every day. The experience of the countries that squarely faced the consequences of the virus and acted quickly and decisively shows that it is possible.

“Love your neighbor!” These times call us to faith in God, trust in each other, focused efforts, solidarity and coordinated actions. Love, we know, entails closeness, even intimacy. In today’s circumstances, however, a certain distance may be the proper expression of interpersonal love and civic responsibility. Thus, the Ukrainian Catholic Church supports governmental regulations and public health measures connected with the pandemic. We ask you, our dear faithful, to follow the advice of the Centers for Disease Control and Prevention (CDC) and take care of your personal safety and hygiene as well as of those around you.

Christ is in our midst! Unfortunately, the necessary public health norms on social distancing, including restrictions on public meetings, make it impossible for the Church to carry on our usual rhythms. At the same time, despite the difficult situation, the Church does not stop Her activity and service. We are called to be creative in living our communion. We Christians continue to bear witness to the presence of God in the created world, to His action in the life of all people, to His love for every person. It is the hour to show our love and care for the elderly in our communities, who today are most at risk and for all who experience social isolation.

These times of trial are a unique opportunity to manifest our love for God and neighbor. Today, when we are limited in public liturgical practices, our life in Christ will be measured by the authentic quality of our personal relationship with God and neighbor: in private and family prayer and in works of charity. In the midst of today’s pandemic caring for one’s neighbor calls for clear and immediate expression.

The experience of our underground Ukrainian Greek Catholic Church (1945–1989) is a source of inspiration and faith for us. In recent memory having been deprived of all of its church buildings and all other infrastructure, the Greek Catholic Church in Ukraine and elsewhere in the communist world was led by God to find creative ways to foster the spiritual life of its members for two generations. Through excruciating suffering and great losses, our Church was forged, cleansed, and prepared for a new life in a new millennium. Now is the time to prayerfully reflect upon this salvation history. The Lord will guide us again in fortitude and flexibility to praise Him and foster communion and solidarity among us.


Public Services

  1. All weekday and Sunday services will be celebrated temporarily without the participation of the assembly of the faithful. Our clergy will continue to celebrate and pray for you and with you vicariously. We will celebrate the Divine Liturgies and other services in behalf of and for all of you, especially for the sick and the healthcare providers. We will beseech the Lord for wise and prudent decisionson the partof government and medical authorities. We will pray for the eternal repose of the deceased. We are obligating our priests to be steadfast in prayer for their flock. Be as Moses, who raised his hands in prayer so that whole people of God could prevail over the enemy (cf. Ex 17, 11-12).
  2. Our churches will remain open for private prayer at designated times. We ask the pastors to guarantee the safety andfrequentdisinfection of our churches.
  3. We renew and confirm the dispensation from the obligation to participate in Sunday services. At the same time, we ask you to pray asaDomestic Church (as a family or household unit) on Sundays and on Holy Days. We suggest making use of the ZhyveTV and internet resources of your eparchy or parish. Read prayerfully the Holy Scriptures, reflect upon the source and meaning of your life, on God’s love and salvific action on our behalf.
  4. We encourage you to make best use of the quarantine time,whichcoincides with Great Lent, for personal prayer, reading the Word of God, and building a more profound relationship with Our Lord, our neighbors and in our families.
  5. We ask that all the Lenten practicese.g., missions and spiritual exercises  be held with the aid of the internet and other means of social communication.


Sacraments and Sacramentals

  1. We kindly askthatyou postpone, in consultation with your pastor, the Sacraments of Christian initiation (Baptism and Chrismation) and Matrimony.
  2. The faithful canavail themselves of the Sacrament of Repentance(Confession) in church, taking all necessary precautions for social distancing.
  3. In cases of grave illness or danger of death, priests are obligatedto administer the Sacrament of the Anointing of the Sick,while assuring safety for all involved.
  4. Priests will celebrate funerals with the participation onlyof theimmediate family members of the deсeased, according to local regulations regarding public assemblies.


Practical advice

  1. Dear priests, religious, sisters and brothers! If you feel sick, we urge you to stay at home, call your doctor, and obey all medical and civil regulations.
  2. We encourage our pastors to maintain personal contact with their faithful, especially withtheelderly and sick by phone and via social media. Our priestly ministry continues without ceasing.
  3. Confessions are to take place in the open, not inaconfessional. Safety of the penitent and priest must be assured.
  4. Frequently sanitize with disinfectantwhateverpeople tend to touch in the churches: pews, door handles, etc.
  5. During private prayer in church, maintain a safe distance from each other (6 feet or 2 meters).
  6. Venerate icons and the Cross by bowing your head and with a sign of the cross or by prostrations. Do not kiss icons or the Cross.
  7. Comply with the guidelines and prescriptions ofgovernmentalauthorities (town, county, state, federal) regarding public gatherings and personal safety.


These norms are effective immediately after being published on Wednesday, March 19, 2020. We carefully follow developments, consult experts and will update our norms and regulations according to new information and circumstances.

God is calling us to a new and deeper spiritual awareness. We encourage you to stay united in the communion of the Holy Spirit! Pray! Stay vigilant! Sing, smile, and laugh! Exercise and read! Pay attention to your health and help people who are under risk in your family as well as in your neighborhood! Communicate and support each other in spirit and deed!

The blessing of the Lord be upon you!


+ Borys Gudziak

Archbishop of Philadelphia for Ukrainians

Metropolitan of Ukrainian Catholics in the United States


+ Paul Chomnycky, OSBM

Eparch of Stamford


+ Вenedict Aleksiychuk

Eparch of St. Nicholas in Chicago


+ Bohdan J. Danylo

Eparch of St. Josaphat in Parma


+ Andriy Rabiy

Auxiliary Bishop of Philadelphia


March 19, 2020

from Metropolitan Cathedral of Immaculate Conception in Philadelphia, PA



Звернення єпископів Української Католицької Церкви у Сполучених Штатах Америки з приводу пандемії вірусу COVID-19

“Усе що ви зробили зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили”. (Мт. 25,40)


Дорогі священнослужителі, монахи і монахині та вірні!

У зв’язку з пандемією вірусу COVID-19, який блискавично поширюється нашою планетою, ми, єпископи Української Католицької Церкви у Сполучених Штатах Америки, дбаючи про духовне і тілесне здоров’я наших вірних, бажаємо разом звернутися до Вас і запевнити Вас у нашій спільній молитві та солідарній дії. У соборний спосіб бажаємо донести до Вас інформацію про запровадження певних норм і практик, що мають на меті скріпити нас усіх у вірі і правді, захистити всіх членів наших спільнот, зокрема найбільш вразливих, та запобігти поширенню недуги.

Пам’ятаючи про крихкість життя та зі смиренням усвідомлюючи обмеженість людського розуму і ресурсів, ми все ж покликані робити те, що в наших силах, щоб допомогти урядам і державам, органам місцевого самоврядування та медикам боротися з поширенням вірусу.

Медики та науковці одноголосно попереджають, що боротьба буде затяжною і вимагатиме солідарності всіх мешканців земної кулі. Швидкість транспорту та глобалізованість сучасного світу сприяє поширенню вірусу, але якість стосунків і солідарність — а їх нам дає Христос — здатні призупинити хід недуги, що забирає все нові і нові життя. Досвід країн, які першими зіткнулися з наслідками вірусу і змогли швидко та рішуче організуватися, показує, що це можливо.

«Любіть ближнього свого!» Цей час вимагає від нас віри в Бога, довіри одне до одного, зосередженості, солідарності та злагоджених дій. Зазвичай, ми розуміємо любов як близькість. За нинішніх обставин, саме належна дистанція може бути властивим виявом автентичної любові до ближнього та громадянської відповідальності. Тому Церква підтримує цивільні норми та медичні приписи, які видає уряд та місцеві органи влади у зв’язку з епідемією. Закликаємо Вас, дорогі вірні, слідувати порадам Центру з контролю та профілактики захворювань, дбати про особистий захист та гігієну.

Христос посеред нас! На превеликий жаль, зараз діють обмеження на спільні зібрання, які унеможливлюють звичний ритм практик Церкви. Проте, вона, не зважаючи на складну ситуацію, не припиняє своєї дії і служіння. Господь кличе нас наново і творчо плекати єдність, солідарність і сопричастя. Ми, християни, продовжуємо свідчити про присутність Бога у світі, про Його дію у житті людини, про Його любов до кожного. Особливим чином хочемо огорнути любов’ю та опікою старше покоління у наших спільнотах, яке сьогодні перебуває в найбільшій небезпеці, та всіх, хто гостро переживає соціальну ізоляцію.

Час випробувань є унікальною можливістю, щоб ми могли проявити нашу любов до Бога і любов до ближнього. Коли можливості на публічні літургійні практики стають неможливими, наше життя у Христі тим більше вимірюється якістю наших особистих стосунків з Богом і ближнім: в особистій та родинній молитві та ділах милосердя. Під час пандемії, з якою людство зіткнулося, турбота про ближнього набуває цілком чіткого і практичного виміру.

Досвід підпільної Української Греко-Католицької Церкви (1945–1989) є джерелом натхнення і віри для нас. Ще за свіжої пам’яті, позбавлена всіх церковних приміщень і взагалі будь-якої інфраструктури, УГКЦ в Україні та інших країнах комуністичного світу, під Божим Провидінням, протягом двох поколінь, знаходила творчі підходи, щоб плекати духовне життя своїх членів. Цим випробуванням, незважаючи на великі терпіння і болючі втрати, а то і завдяки їм, наша Церква гартувался та очищувалася. Господь її приготував до нового життя в новому тисячолітті. Сьогодні ми покликані в молитві осмислити історію спасіння нашої Церкви. Віримо, що Господь знову нас попровадить, щоб мужньо і творчо Його прославляти і плекати солідарність і сопричастя між нами.


Публічні Богослужіння

  1. Усі щоденні та недільні богослужіння тимчасово служитимуться в наших церквах без фізичної присутності громади вірних. Священники продовжуватимуть молитися за Вас і заочно з Вами. Вони служитимуть Божественні Літургії та інші богослужіння в наміренні вірних, особливо за здоров’я хворих, медпрацівників, за мудрі рішення влади та за вічний упокій померлих. Як в час випробувань Мойсей піднімав руки в молитві, щоб цілий народ перемагав (пор. Вих 17,11-12), так і ми зобов’язуємо наших священиків бути стійкими у молитві за довірену їм паству.
  2.  Храми залишатимуться у визначений час відкритими для особистої молитви. Прохання до парохів подбати про безпеку та часту дезінфекцію храму.
  3. Хочемо поновити і потвердити звільнення від обов’язку участі у недільних богослужіннях. Проте, просимо дбати про спільну молитву домашньої Церкви та спільнот у неділю та свята. Пропонуємо користати з Живого Телебачення, інтернет-ресурсів Ваших єпархій та парафій, молитовного читання Святого Письма та духовних розважань.
  4. Заохочуємо використовувати час карантину, який збігається з періодом Великого Посту, для особистої молитви, розважання над Божим Словом та поглиблення стосунків з нашим Господом, з ближніми і в родині.
  5. Просимо всі Великопосні практики, місії та реколекції проводити за допомогою сучасних засобів комунікації.


Святі Тайни та Таїнства

  1. Просимо вірних, після консультації з душпастирем, Святі Тайни Християнського Втаємничення (Хрещення, Миропомазання) та Вінчання по можливості відкласти на пізнішу дату.
  2. До Святої Тайни Сповіді вірні зможуть приступити у храмі, пам’ятаючи про запобіжні заходи.
  3. У разі важкої хвороби та небезпеки смерті, священики зобов’язані уділяти Святу Тайну Єлеопомазання, подбавши про безпеку інших і власну.
  4. Похорони заохочуємо священників служити за участю лише найближчих рідних покійного згідно з приписами місцевої влади щодо публічних зібрань.

Практичні поради

  1. Дорогі отці, сестри і брати, якщо Ви почуваєтеся хворими, наполегливо просимо Вас залишатися вдома, звернутися до лікаря та дотримуватися усіх приписів поданих медиками та цивільною владою.
  2. Наше священиче служіння продовжується. Заохочуємо душпастирів підтримувати особистий контакт зі своїми вірними, особливо зі старшими та недужими, через телефон та засоби соціальної комунікації.
  3. Сповіді радимо звершувати поза сповідальницею з дотриманням вимог безпеки.
  4. Часто дезінфікувати лавки, дверні ручки та речі у храмі, до яких торкаються руками.
  5. Під час приватної молитви у храмі, пам’ятайте про безпечну дистанцію у 6 футів (2 метри) один від одного.
  6. Просимо віддавати шану хресту та іконам лише поклоном, утримуючись від цілування.
  7. Радимо дотримуватись порад і вказівок федеральної та місцевої влади щодо зібрань та особистої безпеки.


Ці норми вступають у силу з моменту повідомлення, в середу 19–го березня 2020 р.Б. Ми уважно слідкуємо за розвитком ситуації, радимося зі спеціалістами та оновлюватимемо норми та приписи в залежності від обставин.

Господь кличе нас до нового, глибокого духовного усвідомлення. Заохочуємо Вас єднатися  у сопричасті Святого Духа! Моліться! Чувайте! Співайте, посміхайтеся тa жартуйте! Робіть фізичні вправи і читайте! Будьте уважні до себе і до стану свого здоров’я та допомагайте особам, що знаходяться у особливій зоні ризику, як у Вашій родині, так і тим, що мешкають поблизу Вас. Спілкуйтеся і підтримуйте одні одних духом і дією.

Благословення Господнє на Вас!


+ Високопреосвященний Борис Ґудзяк

Митрополит Української Католицької Церкви у США

Архиєпископ Філадельфійський для Укpаїнців


+ Преосвященний Павло Хомницький, ЧСВВ

Єпископ Стемфордської єпархії


+ Преосвященний Венедикт Алексійчук

Єпископ Чиказької єпархії святого Миколая


+ Преосвященний Богдан Данило

Єпископ Пармської єпархії святого Йосафата


+ Преосвященний Андрій Рабій

Єпископ-Помічник Філадельфійський


Дано 19 березня 2019 року Божого

при Митрополичій катедрі Непорочного Зачаття у Філадельфії




October 26th, 2018

Prayer in Our Parishes and in Our Families

To Our Clergy, Hieromonks and Brothers, Religious Sisters, SeminCall to Prayer booklet coverarians and Beloved Faithful

Prayer in Our Parishes and in Our Families

In the last few years in our Church we often mention the “Vibrant Parish” strategy. In my opinion, one sign of a vibrant parish lies in its ability to give life and give birth to new, living, vibrant parishioners. A dead or dying parish is unable to give birth to new parishioners, or it will give birth to parishioners who are spiritually dead. In my view, a living parish exists when there are two dimensions present in it – vertical and horizontal. The vertical dimension is reflected in our relationship with God, especially in prayer, both personal and communal. The horizontal dimension is that which we underline by the term “sobornist” (соборність) (catholicity, conciliarity, togetherness) and this entails firstly, communal prayer, but also communal work and the diversity of activities in the parish.

I want now to turn your attention first of all to the vertical dimension, which I regard as the most essential. If we are sincere with ourselves, we will admit that we cannot fully appreciate the importance and value of prayer for us. In our Church, I have never heard that a priest has ever received an ecclesiastical award because of the exemplary liturgical services he celebrates in his parish, or because of the high level of his own spiritual and personal prayer life.

In speaking about our prayer life, we have to admit that we all have difficulty. Very often we imagine an image of God that is incorrect and generates a fear of Him within us; a fear that the Lord will make demands of us or take something we possess away from us. Often, we don’t want to pray because prayer is an encounter with God, like a mirror in which we are afraid to see ourselves in the reality of our true state. In a similar way, a sick person is often afraid to visit his doctor because he is afraid of the diagnosis he may make. In the Ukrainian language there is a saying that “what the eyes don’t see will not pain the heart”.

From our experience, it is possible to analyze and measure everything that touches our physical life. It is the same with prayer, inasmuch as we can measure how much time we dedicate to praying. We have 24 hours in our day, and seven days in our week, totaling 168 hours. The average parishioner in our church spends around 1.5 hours in church on Sunday. Hopefully he also spends at least 5 – 7 minutes in prayer morning and evening – another 1.5 hours. Together this makes 3 hours of prayer in a week. However, is this truly the case? If so, this paints a sad picture of our prayer life. According to this measure we give only 2% of our time to God, while we devote 98% of our time to our earthly life and cares, which sooner or later we will have to leave behind at any rate.

The average Protestant Christian, by example, spends 4 hours a week in church, not counting private prayer at home. Yet, for us, if the Sunday Divine Liturgy stretches a little beyond an hour, we complain that it is too long! An observant Jew spends a half hour in prayer in the morning and another half hour in the evening in addition to six hours in synagogue on the Sabbath. We know also that the majority of Muslims pray 5 – 7 times daily from ten to 30 minutes. Just think – all of this comprises from one to three and a half hours daily. How often and how long do we pray on a daily basis? In fact, Muslims adopted the practice of praying 7 times a day from Christians. Today in our Church, the practice of praying 7 times during the course of a day remains only in monasteries.

Are we faithfully investing our time? Certainly, if our prayer life was our personal business, we wouldn’t be so lax. No thinking person would invest his money in an unprofitable venture, yet we invest almost all our life and our time in something that has no prospects for the future. We realize this, yet we still persist in investing our unique life in something that is completely unprofitable. Yet, sadly, statistics show us that in reality it is our earthly life that captures our interest and attention and not God or abiding with Him. From this we can clearly understand that we are not very interested in living our lives with God. What will eternity be like then, where we will spend “24 hours a day, seven days a week” with God, forever? Therefore, in order that we learn to love God more, it is imperative that we learn to love less that which is of the earth, to spend less time tied to earthly things, and more time to things that are eternal. What must we do? We must find time for God, and that is time for prayer, both personal and communal.

God is a living God, and when we encounter God – and prayer is an encounter with God – it follows that our parishes, our monasteries, our eparchies, will be alive as well. Dear friends, when we pray everything in us becomes revived. Catechism will be revived, missionary outreach will take place, our parishes will be alive with social and charitable service. Again, I emphasize, we will have vibrant parishes and a vibrant eparchy only when we maintain a constant relationship with the Fountain of Life. The Lord is alive and therefore only He can enliven us. Forgive me for stating categorically that without personal prayer and communal prayer in our parishes, we can achieve nothing good. Even the best thought out plans, decisions and strategies will not produce the desired fruit. They will be dead. It is worthwhile here to recall the words of His Beatitude Lubomyr Husar, which he often repeated: “Work as if everything depended on you, and pray as if everything depended on God.”

We can’t do much using a computer that is “offline”; a car no matter how shiny and expensive, won’t go anyplace without gas; even the latest model of the iPhone, if we don’t charge up the battery, will be useless to us before too long. So it is with each of us: if we are “offline” as far as God is concerned, we won’t be able to achieve anything really good. In my view, saints are those who were and have always managed to be “online” with God. Many times the saints, without having access to many resources, or any outside aid, and having minimal influence on the powers that be, did great things that under normal circumstances would have cost millions of dollars. Why were these individuals successful? Because they were truly “poor” in God.

Our brain does not have the capacity to be certain we are always making good and wise decisions. What can the telephone or a computer do without the Internet? Even with “ДивенСвіт (Divensvit)” we will not pray for long without renewal. Therefore, we must unite ourselves to God through prayer to draw strength and energy from Him. In my humble opinion, both Europe and America will be able to function for a while yet on the foundation of those “batteries” that were formed in the last century thanks to Christianity. However, this cannot continue for much longer. If there is no unity with God, then inevitably, new ideologies will appear. Examples from history readily come to mind: Nazism, communism and others. We see growing signs of this in our modern society again today. Because if we do not believe in the One Living God, we will create other gods for ourselves.

Every one of us, our parishes, our entire eparchy must be always “online” with God, so that we can be “recharged” through prayer and always draw upon the energy and grace of God. If we depend solely on our own ideas, plans and strategies, we will not go far; our “batteries” will quickly run dry. At one time Adam and Eve desired to live independently from God and this led to a great loss and fall. For this reason, Jesus Christ came to us to restore this lost unity. The Lord became a human being in order that we would be able to be participants in the Divine Life, so that human beings would become capable of life with God.

Therefore, my belief is very simple: if we desire a vibrant Church and vibrant parishes we must begin to pray. We must all do this beginning with me, the bishop, and the priests, deacons, religious and faithful. When we place prayer and liturgy in their rightful place of first priority, then everything else will fall into place.

Outdoors, when I seek warmth, I face the sun. If there is an obstacle placed between me and the sun, then the sun’s rays cannot reach me. If I desire the sun to warm me even more, I will stand where it shines brightly with no obstacles to its rays. The sun always shines, yet sometimes the clouds block it from us. As St. Augustine said: “God has already done everything for us and our salvation”. We must make time to spend in prayer with the Lord. When I pray I open myself to Him and God’s light enlightens me. Then, I am certain of how I must act, how I must live, which strategy to choose, which social project to engage in, when to speak and when to listen, when to stand on principle and when, out of love, to overlook the shortcomings of others.

In prayer we experience God in a personal and direct way. God possesses all the knowledge and the answers we need: what, how and when to act, and how not to act. In prayer we gain not only knowledge, we also receive a new experience of God. The more we pray, the deeper becomes our “being” with God, our abiding in Him; we are always “online” with Him. In prayer, we, not only individually, but collectively, as a parish and eparchy, gain the answers we seek. When each of us turns toward the one and the same God, He speaks to each in the same way and reveals the same message to each of us. For the individual and for the entire community, He points to that which is truly good.

“Liturgical prayer is the life of all of God’s people, of its very nature it is ‘with the people’ ‘folk prayer’, and not clerical, which is demonstrated by the etymology of this word. Therefore, it is necessary to evade all clericalism, so that the liturgy would break down all barriers, creating a community which includes everyone as participants.” Pope Francis addressed these words on August 24, 2017 to the participants of the 68th National Liturgical Week in Italy. Examining the history of our Church, we see all the grandfathers and grandmothers, who, thanks to the liturgical services celebrated in their parish churches, grew in Christian virtues, passed the Faith to the succeeding generation and became witnesses to their Faith even to the point of martyrdom. Of course, no decree or proclamation promulgated will instruct us in prayer, if we do not begin to pray ourselves. We are all capable of, and indeed, it is necessary for each of us to desire to learn to pray, to find time for this. Then, no one but the Lord Himself will teach us how to pray.

Pope Francis also underlined the fact that: “The Church that prays gathers everyone to herself, whose heart is open to the Gospel without turning anyone away: the great and small, rich and poor, children and elders, righteous and sinners. The liturgical gathering “overcomes every barrier of age, race, language and nationality in the name of Christ.”

It is a bitter truth, however, that Christ has been relegated to the periphery in the life of the average parishioner in our churches. Many feel that God should not be allowed to overly ‘interfere’ in their daily life. People habitually insist that they believe in God, but in reality they act as if God truly does not exist. This is the result of contemporary secular ideology that has left its mark on the life of the Church. Therefore, I think we have no need of adapting ourselves to our contemporary secularized world by devising new prayers or new liturgical services. Rather, it is much more urgent that we rediscover the true content, sense and “power” of personal prayer and the liturgical services we already possess. It is not for us to alter the liturgical services to fit the individual, but rather to alter the individual to fit the liturgical services; in other words, to fit God.

When we rediscover the value of personal prayer and the true meaning and “power” in our liturgical services, when our prayer life (God) becomes the foundation of our world view, only then will we discover a powerful resistance to secularism. So, there is nothing more important for us in our parishes and in our Saint Nicholas Eparchy than a true return to the Truth, the Light and the Life, that is, a return to Christ, Whom we encounter in prayer.

We all live the material world that influences us and makes us materialistic. Each of us looks upon things in a subjective, dependent way, which compels us to think about and approach questions in a fragmented way. We do not possess the capability of looking at life, people or things in their entirety. This is why prayer is so essential in our life, so that we can be freed from our dependencies. True freedom lies in freeing ourselves from whatever binds us. Human science often tells us that intellect leads to freedom and truth. However, our intellect limits our ability to see ourselves. We attempt to understand ourselves by means of our imperfect human reason. Humans, being imperfect, desire to act perfectly. When we have a weak relationship with God, then of course, we will look upon the world through the lens of our personal imperfection. When we begin to live a life of prayer, then we draw directly from the wisdom of God.

Saint Irenaeus of Lyon said at one time that if we do not see the sowing of the seeds of the Kingdom of Heaven in someone’s eyes, we cannot begin to seek the Kingdom. To paraphrase: if we do not see the sowing of the seeds of the Kingdom of Heaven in the liturgical services, we cannot begin to seek the Kingdom. It is imperative that we show the Heavenly Kingdom in our life and in the liturgical services. This is not easy to do, in fact, the holy fathers of the Church stated that to pray was to spill blood! It is easier for us to do anything but pray; each of us knows this from personal experience. The Protestant preacher, Wilfred Smith rightly wrote that “the devil would rather see us doing anything else, even a pious work, than praying on our knees.” We all theoretically realize this and “have nothing against it.” However, to live in prayer and to truly love prayer and the liturgical services is another thing altogether. One of our greatest difficulties remains finding time, or better, wrestling time from our other occupations, for personal prayer and participation in the divine services. It is also important to note that one of the factors contributing to the alienation of our faithful and the growth among our faithful of different religious sects and the general de-Christianization of our society remains the often overly formal and totally incomprehensible nature of the liturgical services.

We must admit that almost all of our church offerings are in the form of “buy and sell”: we barter in candles, holy cards, rosaries, even in liturgy intentions. We are used to this, but still we must think of what we are doing. It is readily noted that in most of our parishes, only liturgical services that have a stipend-intention attached to them are regularly celebrated, yet the faithful have the right to participate in services for which no stipend-intentions have been attached.

Many people do not attend the Liturgy for the simple reason it is never suggested to them to come. Liturgy times are often not placed on websites, bulletins or in announcements. Often, as I read recently on Facebook, we Ukrainian Catholics have a relationship with our liturgical services similar to the love/hate relationship of some couples. We should admit to ourselves in all sincerity that we don’t have much love for the liturgical services. Exceptions to this exist but are, unfortunately, rare.

The pastor of the church is obligated to pray for his parish and to give a personal example of prayer. The service of the priest constitutes part of his “working day”, and he, just as working people in the world, is expected to follow a certain “workday discipline.” A question we clerics should ask ourselves: “Do each of us, bishops, priests and deacons, work a full 8-hour working day? Do we find ourselves often at the place of our work?” By this I mean the church, the place of personal and communal prayer. Seek first the Kingdom of Heaven and its righteousness and everything else will be given!

In conclusion, I wish to propose to you a program for deepening our religious awareness and encouraging people to a strengthening of their spiritual life. A result of the implementation of this program in our parishes can be the growth of a deeply faithful people in union with God. To achieve this, we need to inform our people about the fundamental aspects of the Christian faith, because, as we can see, they are not deeply rooted in them. Unfortunately, our average parishioner is, for all intents and purposes, unchurched.

Knowledge and understanding of the Christian and spiritual life among our faithful is admittedly very weak. I am convinced that this is one of the main reasons contributing to the distancing of our people from active participation in the life of the Church, its service and activity. We are all aware that parents, because of their weak knowledge of the Faith, have passed very little of it on to their children. As sad as it is to admit, many families exist in religious/spiritual and moral/ethical darkness. Precisely because of this, we see many cases of spiritual/emotional breakdown and a dimming of the moral conscience in our families today. Flowing out of this we also see the rise of conflicts in the family, disagreements, divorce and other unfortunate situations. The Lord is the sole Source of Good in the world and in the family. When a person abides in unity with God, then God helps to solve all problems and leads the person to salvation and life in God.

From the above we realize the need for raising the level of awareness of God, the actions of God and the Church, among our people. We must give our people an understanding of the essence of the Church and teach them to become active participants and members. This we must achieve through a systematic teaching about God, about the person of Christ, the Church and her teachings, the Holy Mysteries, living the Faith, etc. This will give our faithful the opportunity of raising the level of their knowledge of religious and spiritual life and deepening their experience of it in prayer. I must emphasize that this should be done not in a dry or formal manner, but rather through a lively, spiritual catechization. From the outset I stress that we are dealing here with the teaching of adults, not children.

  • For this to be achieved I propose that in all parishes the pastor/administrator, without fail, gather his faithful together on a weekly basis, other than a Sunday or a Holy Day, during which all would pray and then share their personal prayer experiences to gain fresh insights about prayer. They could also read and meditate upon a liturgical text. It would also be beneficial to read a portion of the Catechism of the Ukrainian Catholic Church (Christ, Our Pascha, Part 2), as well as the Catechism of the Catholic Church (Part 2), on prayer. Other resources could be used as well, for example, video materials on the Liturgical Year and others from the blog of the Patriarchal Liturgical Commission:
  • I advise priests to organize weekly meetings of the faithful in their parishes for the study of the Christian faith, which would consist of a reading of the Bible, the Catechism of the UGCC and the Catechism of the Catholic Church. I feel that if priests are supportive of this initiative, these types of gatherings would begin to bring forth obvious fruit within a year or two, and a positive stimulation to all aspects of parish life.
  • I call our Christian families to the practice of morning and evening prayer. I especially encourage you to gather in your homes in prayer as a family each evening at 9:00 pm. The prayer could be for the needs of the family, the parish, the eparchy, for our entire Church, for peace in Ukraine and in the United States, for vocations to the religious life or for other intentions.
  • I ask priests to frequently remind the faithful of the importance of personal prayer, especially the importance of prayer in daily life, and the benefits of cultivating a personal prayer regime at the very least the practice of morning and evening prayer, prayer before meals, and prayer before important life events. It is important also for family members to pray together at least once a day. This could be a family prayer at any time but perhaps best at the end of the day at 9:00 pm.
  • I call upon priests to organize and prepare the parishioners for a 10 – 15 minute reading every Sunday in church immediately before the Divine Liturgy from the Catechism of the Ukrainian Catholic Church (Christ, Our Pascha: Part 2) and the Catechism of the Catholic Church (Part 2). Each priest could determine the optimal way of doing this: either before or following the liturgy.
  • I ask priests to apply maximum effort in organizing the liturgical services in such a way as to ensure as many faithful as possible take active part in them. It is necessary to develop a liturgical catechism and to continually explain the meaning and depth of the liturgical texts to the faithful.
  • I propose to priests that excerpts from the Catechism of the Ukrainian Catholic Church (Part 2) and the Catechism of the Catholic Church (Part 2) be included on parish websites, newspapers and bulletins throughout 2018-2019.
  • I remind priests of their obligation to pray for their parish and to set a personal example for the parishioners of a life of prayer. Priestly service is a part of their “working day” during which they, as the faithful do in their daily work, adhere to rules and workplace discipline. Each priest in his daily personal examination of conscience must ask himself how closely he conforms to this. Are we often present in our place of work that is, in our parish church, doing our priestly work, that is, practicing personal and communal prayer?
  • I ask priests and parishioners to focus not only on those who regularly attend church services, but also on those who, for whatever reason, do not attend church. Inspired by the Holy Spirit, we must constantly meditate upon what we must do to bring those who have fallen away back to God, as well as those who have never in their lives heard about the Good News of Jesus Christ or who have never entered a church. What can we do, so that our common prayer and our liturgical services would interest them?
  • Priests should constantly inquire of their parishioners regarding the reasons why members of their family, friends and acquaintances do not attend church services. Encourage them to think about the reasons for this situation, in hopes of understanding their problems, and their reluctance in attending liturgical services.

All of us, priests and faithful alike, are obligated to make a special effort in ensuring that personal and liturgical prayer has priority in the life of every parishioner. We must discover the authentic, central place of liturgical services in the life of the Church and teach everyone that personal and liturgical prayer can truly touch the heart, so that each would realize that he or she is a temple of God. Therefore, let us help everyone, and ourselves as well, in realizing a reform of heart. Reform requires first of all, a personal conversion; not merely a change of rubrics but a change of mentality in everyone from the bishop down to the smallest child. Let us always find the time for prayer and meditation upon the Word of God in self-sacrificing service to each other and trust in God!

May the blessing of the Lord be upon you!

Bishop of Saint Nicholas Eparchy
Bp Benedict Signature English


Venedykt Aleksiychuk

10 жовтня 2018 р. Б.                                                                                                OUT-2018-358

Всевітлішим отцям парохам, адміністраторам, настоятелям, священнослужителям
та мирянам єпархії св. Миколая

Молитва у наших парафіях і родинах

В останні роки в нашій Церкві ми часто згадуємо про стратегію “Жива парафія”. Як на мене, ознакою живої парафії є її здатність давати життя і породжувати нових, живих парафіян. Мертва ж парафія – безплідна. Живою є парафія тоді, коли в ній присутні, на мій погляд, два виміри – вертикальний і горизонтальний. Вертикальний – це стосунки з Богом, особливо молитва, як особиста, так і спільна. Горизонтальний вимір – це те, що ми окреслюємо словом соборність, це насамперед спільна молитва, а також спільна праця і різноманітна активна діяльність на парафії. Насамперед зверну увагу на вертикальний рівень, який вважаю найпринциповішим.

Будьмо зі собою щирі, ми у своєму житті не усвідомлюємо важливості та цінності молитви. Ніколи не чув, щоб в нашій Церкві хтось з священиків отримав певну церковну нагороду за те, що він має взірцеві богослужіння в себе на парафії, чи за те, що він провадить активне особисте молитовне і духовне життя.

Коли ми говоримо про молитву, то щиро потрібно визнати, що у всіх нас тут є певні труднощі. Дуже часто неправильне уявлення про Бога породжує в нас страх зустрічі з Ним. Боязнь того, що Господь щось буде вимагати від нас або чогось позбавить нас. Дуже часто ми не хочемо молитись, бо молитва – це зустріч з Богом, це немов би дзеркало, в якому ми боїмось побачити себе та свій реальний стан. Це подібно до хворого, який не бажає йти до лікаря, щоб не довідатись про справжній стан свого здоров’я. У нас в народі кажуть: “Коли очі не бачать, то серце не болить”.

Як свідчить досвід, ми, тією чи іншою мірою, можемо аналізувати усе те, що стосується нас. Подібно є і з молитвою, оскільки можемо підрахувати, скільки часу ми присвячуємо для неї. Маємо 24 години в добі, сім днів в тижні, а це разом – 168 годин! Середньостатистичний парафіянин нашої Церкви перебуває 1,5 год у неділю в церкві; дай Боже, щоб щодня молився по 5-7 хвилин вранці й увечері, це ще близько 1,5 години. Увесь час разом в ідеалі становить 3 години. Однак чи так є насправді? Коли б навіть так було, це засвідчує сумний факт: ми не більше 2 відсотків свого часу віддаємо Богові, а 98% вкладаємо в земне, яка рано чи пізно й так залишимо.

Для нашого прикладу, середньостатистичний протестант (вірний протестантських церков чи спільнот) проводить у своєму храмі 4 години, не кажучи ще про приватну молитву. А нам, коли Божественна Літургія в неділю триває понад годину, здається, що це вже задовго. Віруючий юдей перебуває на молитві півгодини вранці і півгодини – ввечері, до того ж – шість годин у суботу в синагозі. Більшість мусульман моляться 7 разів на день. Скільки разів і як довго молимося ми? До речі, таку практику молитви мусульмани запозичили від християн, з наших монастирів, де б і у наш час мали б молитись богослужіння 7 разів на день.

Чи ми правильно інвестуємо свій час? Напевно, якби це був особистий бізнес (справа), то ніхто з нас так би не чинив. Адже жодна мисляча особа не вкладає гроші у збиткове виробництво, однак ми вкладаємо майже ціле своє життя, свій час, в те, що не має перспективи. Знаємо це, однак і далі інвестуємо своє унікальне життя в щось цілковито “не прибуткове”. Як би це не було сумно, однак статистика – річ чітка, і вона нам показує, що всіх нас реально в нашому житті цікавить не Господь і не перебування з Ним, а земне буття. З огляду на це, стає чітко зрозуміло, що нам не дуже цікаво бути на землі з Богом. Але як тоді буде у вічності, де з Господом потрібно “бути 24 години на добу і всіх 168 годин на тиждень” та цілу вічність. Саме тому, щоб ми могли любити Бога більше, нам необхідно любити менше земне і відповідно менше приділяти часу земному, а більше часу – вічному. Що маємо зробити? Знайти час на Бога, тобто на молитву, як на спільну, так і на особисту.

Бог є Живий, і коли будемо зустрічатись з Богом, а молитва – це і є зустріч, тоді будуть живими наші парафії, єпархії, монастирі. Коли будемо молитися, дорогі друзі, тоді все у нас оживе. Буде тоді катехизація, буде місійна праця, будуть живі парафії і буде справжнє соціальне і харитативне служіння. Наголошую, що живими парафії та єпархія в нас будуть лише тоді, коли матимемо постійні стосунки і зустрічі з Джерелом Життя. Бо ж Господь Живий, і тільки Він може все оживити. Можливо, скажу дуже категорично, однак якщо не буде особистої молитви і молитви у наших парафіях, то нічого доброго ми не зробимо. Які би ми плани, рішення чи стратегії не мали б, – все буде у нас мертве. Тут варто пригадати усім нам слова, які часто повторював Блаженніший патріарх Любомир: “Роби так, якби все залежало тільки від тебе, а молись так, як би все залежало від Бога”.

На комп’ютері, який “офлайн”, небагато зробимо; авто, яке б гарне і дороге не було, без пального нікуди не поїде; телефоном, хай і найдорожчим, без підзарядки довго не покористуємось. Подібно є з особою, яка є “офлайн” щодо Бога, – небагато чого правдиво доброго вона може зробити. На мій погляд, святі – це ті, що завжди були “онлайн” з Богом. Святі, часто без будь-якої допомоги ззовні, без коштів та впливів, робили великі речі, які б за звичайних умов складали б мільйонні бюджети. Чому цим особам це вдавалось? Тому, що вони були справді в Бозі – “вбогі”.

Наш мозок надто малий, щоб приймати завжди добрі і мудрі рішення. Що може зробити телефон або комп’ютер без Інтернету, навіть з програмою “ДивенСвіт” ми довго не помолимося без оновлення. Тому маємо єднатись з Богом через молитву, щоб від нього черпати сили та енергію. На мій скромний погляд, як Європа, так і Америка ще можуть трохи функціонувати на основах, на тих “акумуляторах”, що сформувалися за останні століття завдяки християнству. Однак так довго не зможе бути. Якщо цієї єдності з Богом не буде, то неодмінно прийдуть різні ідеології – приклади ми вже мали в історії: нацизм, комунізм та інші… Ознаки цього всі ми щоразу більше бачимо в сучасному суспільстві. Бо як ми не віримо в Живого Бога, тоді створимо собі інших, власних богів.

Кожний з нас особисто, наші парафії, ціла наша єпархія має завжди бути “онлайн” з Господом, щоб “підзаряджатись” через молитву, черпати стало енергію-благодать від Бога. Бо лише на своїх ідеях, планах, стратегіях ми далеко не заїдемо, наші акумулятори скоро виснажаться. Свого часу Адам і Єва захотіли існувати самі, без Бога, і це привело до втрати. Саме тому і прийшов Ісус Христос, щоб повернути нас до втраченої єдності. Господь став людиною, щоб ми стали причасниками Божественного життя, щоб людина стала здатною до життя з Богом.

Тому моє переконання є дуже просте; коли ми хочемо живої Церкви і живих парафій, маємо почати молитись. Це маємо зробити усі ми, я як єпископ, священики, диякони і миряни. Коли поставимо молитву і Богослужіннях на властиве їм місце, то все буде на своїх місцях.

Коли я хочу зігрітись на вулиці, то стаю напроти сонця. Якщо ж між мною і сонцем є якась перешкода, тоді сонячне проміння не досягає мене. Якщо я хотів би більше зігрітись від сонця, то я маю стати там, де воно краще світить. Сонце завжди світить, лиш хмари його час від часу, закривають. Як сказав святий Августин: “Бог вже все зробив для нас і нашого спасіння”.

Маємо знаходити час, щоб перебувати з Господом на молитві. Молячись, стаю відкритий на Нього, і світло Боже просвітлює мене. Також тоді добре і певно знаю, що маю робити, як жити, яку стратегію вибирати, яку саме соціальну працю виконувати, де говорити, а де – мовчати, де бути принциповим, а де – реагувати на недосконалі вчинки інших з любов’ю.

У молитві ми досвідчуємо Бога, тоді маємо свій особистий, безпосередній досвід. Бог володіє всіма знаннями і відповідями на все: що, як і коли робити, а що не робити. В молитві ми осягаємо не лише знання, а отримуємо новий досвід Бога. Що більше молимося, то більше глибини буття з Богом, перебування з Ним онлайн повсякчас. У молитві не тільки особисто пізнаємо, що чинити, а всі разом – як парафія чи єпархія. Бо коли кожен з нас звертається до того самого Бога, то цей Господь каже і відкриває те ж саме кожному з нас, вказує, що є правдивим добром для кожного з нас зокрема і для всіх разом.

“Літургійна молитва – це життя цілого Божого люду, зі своєї природи вона є «народною», а не клерикальною, на що вказує етимологія цього слова, отже, необхідно уникати клерикалізації, так, аби богослужіння ламали бар’єри, творячи спільноту, в яку включені всі її учасники”. Такими думками Папа Франциск поділився у четвер, 24 серпня 2017 р., з учасниками 68-го італійського Національного літургійного тижня. Погляньмо на історію нашої Церкви, наші дідусі чи бабусі через богослужіння та завдяки богослужінню передавали віру, зростали у християнських чеснотах і ставали свідками віри аж до мученицького подвигу. Самі по собі жодні наші рішення чи послання не навчать нас молитви, коли ми не почнемо молитись. Всі ми до цього здатні, але маємо захотіти навчитися молитися, знайти час на це, і тоді ніхто інший, але сам Господь навчить нас, як творити молитву.

Папа Франциск також підкреслив, що “Церква, яка молиться, збирає всіх, чиє серце відкрите на Євангеліє, нікого не відкидаючи: великих і малих, багатих і убогих, дітей і похилих віком, праведників та грішників. Літургійний збір “долає у Христі будь-які межі віку, раси, мови і національної приналежності”.

Така вже є гірка правда, що у свідомості й у повсякденному житті пересічних парафіян Господь насправді є далеким. На їхню думку, не можна дозволити Богові занадто втручатися в їхнє щоденне життя. Люди можуть твердити, що вони вірять у Бога, однак насправді поводяться в житті так, ніби Його немає. Це є наслідком секулярної ідеології, і вона також залишила свій слід у житті Церкви. Тому ми, на мою думку, не так аж дуже потребуємо нових молитов чи богослужінь, які були б пристосовані до сучасного секулярного світу. Набагато потрібнішим є наново відкрити істинний зміст, сенс та силу як особистої молитви, так і богослужінь. Не богослужіння маємо підлаштовувати під людей, а людей – під богослужіння, або, краще сказати, щодо Бога.

Коли ми відкриємо цінність особистої молитви, справжнє значення і силу наших богослужінь, коли молитовне життя (Бог) стане основою нашого світогляду, саме тоді знайдемо цю єдину протидію «секуляризму». Саме тому немає нічого важливішого в цей час для нашої єпархії св. Миколая та для наших парафій, як повернення до Істини, Світла і Життя, тобто до Христа, з яким ми можемо зустрічатись у молитві.

Всі ми живемо в матеріальному світі, який впливає на нас, зматеріалізовує. Всі маємо суб’єктивне, залежне бачення, часто думаємо і підходимо до питань фрагментарно, не маючи здатності в цілості дивитись на життя, людей чи речі. Тому так потрібна в нашому житті молитва, щоб ставати свобідними від залежностей. Правдива свобода полягає тому, щоб позбутися прив’язань. Наука ж людська часто вказує на те, що інтелект приводить до свободи і правди. Однак інтелект обмежує наше бачення щодо нас самих. Особа хоче розуміти себе саму власним недосконалим розумом. Людина будучи недосконалою, хоче чинити досконало. Коли ми маємо слабкі стосунки з Богом, то неминуче будемо дивитися на світ через окуляри власної недосконалості. Коли ж ми починаємо жити молитовним життям, то черпаємо від Бога безпосередню мудрість.

Святий Іриней Ліонський свого часу сказав, що як ми не побачимо сяяння Царства Небесного в чиїхось очах, не можемо почати шукати Царства. Можна перефразувати: якщо ми не побачимо сяяння Царства Небесного в богослужіннях, то не можемо шукати цього Царства. Необхідно являти Царство Небесне своїм життям і являти Його в богослужіннях. Це не легко, святі отці казали, що молитись – це проливати кров. Легко будь-що робити, аніж молитись, і кожен знає це зі свого досвіду. Влучно про це сказав один протестантський проповідник Вілфорд Сміт: “Диявол радше хотів би бачити нас при якісь, навіть побожній, праці, ніж на колінах”. Ми всі про це теоретично знаємо і не заперечуємо цього. Однак жити цим, тим паче любити молитву та богослужіння, – тут справа вже інша. Тому це – одне з найбільших наших завдань, – щоб знаходити час, а навіть сказав би, щоб відвойовувати його для нашої особистої молитви та для нашої участі в богослужіннях.

Важливо також сказати, що часто формальне, цілковито незрозуміле богослужіння є однією з причин відчуження народу від Церкви, поширення різних сект та новітніх рухів, а також прогресування дехристиянізації суспільства. Скажімо собі правду: майже всі наші пожертвування відбуваються у формі купівлі-продажу, e храмі у нас – торгівля свічками, образками, вервичками, відважусь сказати – й інтенціями також. До цього всі звикли, однак і над цим маємо замислитися. Дуже легко зауважити, що у більшості наших парафій звершують лише ті богослужіння, на яких є інтенції, але вірні мають право також на богослужіння, на яких немає інтенцій.

Багато людей не приходять на богослужіння, бо не знають про них, їх не популяризують на сайтах, розкладах і різних оголошеннях. Часто, як недавно прочитав у Фейсбуці, ми греко-католики, маємо такі стосунки з нашими богослужіннями, як чоловік з нелюбою жінкою, якої не можемо спекатись і не личить розлучитись. Тому живемо з нею, вдаючи любов. Маємо признатись собі щиро, що любові в нас до богослужінь є замало. Винятків так мало по наших парафіях, що вони тільки підтверджують правило.

Парох має молитися за парафію та особисто подати приклад молитви. Служіння священиків є також їхнім «робочим днем», в який вони так само, як і вірні, мали б дотримуватись певної «робочої дисципліни». Питання до совісті кожного: чи працює кожен із нас, єпископів і священиків, своїх вісім робочих годин упродовж доби? Чи є ми часто присутніми на місці нашої праці, яким, безсумнівно, передусім є особиста молитва і молитва у храмі? Тож шукаймо найперше Царства Небесного і його справедливості, а все інше додасться.

Наприкінці хочу подати пропозицію і запропонувати програму для того, щоб поглибити релігійну свідомість і спонукати людей до посилення духовного життя.Внаслідок виконання цієї програми у наших парафіях можуть сформуватися глибоко віруючі вірні, які були би в єдності з Богом. Щоб це осягнути, потрібно допомогти людям усвідомити фундаментальні основи християнської віри, які, як ми всі бачимо, на жаль, не є глибоко закорінені. З цього випливає, що наш пересічний християнський люд несвідомий своєї християнської віри.

Така вже є правда, що в наших вірних знання та розуміння про християнське та духовне життя є дуже слабке. Я переконаний, що саме це є однією з головних причин, яка віддаляє народ від активного життя в Церкві, щоб люди могли брати дієвішу участь в її житті, служінні та діяльності. Всі ми є свідомі того, що батьки зі свого слабкого знання про духовне життя мало що передали або часто й нічого не передали для своїх дітей. Як не сумно констатувати, але багато родин перебувають у релігійно-духовній темряві. Це породжує конфлікти в сім’ях, незгоди, розлучення та інші негаразди. Господь – єдиний, який є Джерелом добра у світі та в родині. Бо коли особа перебуває в єдності з Богом, тоді Господь допоможе вирішити всі її проблеми і привести до спасіння та буття з Ним.

З огляду на це вважаємо, що потрібно піднести рівень свідомості людей про Бога, про справи Божі та церковні. Потрібно дати людям розуміння того, що є Церква і навчити їх бути активними її учасниками і членами. Це маємо зробити через систематичне навчання людей про Бога, Церкву, Святі Тайни… Як також – знання про Бога, знання про всі аспекти віри, а остаточно – про життя вірою. Важливо допомогти людям усвідомити, ким є Ісус Христос, навчити їх розуміти передання Церкви. Це дасть можливість піднести рівень знань і розуміння народу у релігійно-духовному житті.

Варто наголосити, що цю справу потрібно провадити не сухо і формально, а у характері живої, духовної катехизації. Одразу хотілося б підкреслити, що тут йде мова про формацію і навчання дорослих.

Для осягнення цього поручаю, щоб в усіх парафіях парох (адміністратор), обов’язково збирав раз у тиждень, окрім неділі і свята, своїх парафіян на зустріч, під час якої усі спільно могли б найперше молитись та ділитися особистим молитовним досвідом. Як також – читати і розважати на текстами богослужінь, щоб отримати необхідні знання про молитву. Похвально було б на цих зустрічах також читати Катехизм УГКЦ (2 частину) і Катехизм Католицької Церкви (2 частину), де йдеться про молитву. Можна використовувати для перегляду відеоматеріали про Церковний рік та інше з блогу Патріаршої Літургічної комісії:

Поручаю священикам організовувати в парафіях систематичні щотижневі зустрічі з вірними для пізнання християнської віри, під час яких вони могли б отримати знання про свою християнську віру, мати біблійні читання, читання Катехизму УГКЦ і читання Катехизму Католицької Церкви.Вважаю, що за умови підтримки священиками, ці попередньо вказані два типи зустрічей (або принаймні одна, яка поєднала б перше і друге) вже за один-два роки принесла б свої позитивні плоди і зрушення у всіх ділянках нашого парафільного життя.

Закликаю усі наші християнські родини плекати спільну ранішню і вечірню молитву в родинному колі. Особливо заохочую Вас збиратись родиною на спільну молитву у своїх домівках о 9 годині вечора (незалежно від часового поясу). Молитись маємо за свої потреби: за родину та парафію, єпархію та цілу нашу Церкву, за мир в Україні і США, за покликання та інші намірення.

Прошу священиків, щоб часто пригадували вірним про важливість особистої молитви. Про те, що є преважливо повернути молитву у своє щоденне життя, що дуже корисно кожному мати своє молитовне правило, принаймні практикувати ранішні і вечірні молитви, молитву перед їжею та молитву перед іншими важливими життєвими подіями. Важливо всім членам сім’ї молитися разом хоч би раз в день, – це могла б бути спільна молитва по наших домівках, однак з цілою Церквою – увечері о 9.00 год.

Зобов’язую усіх священиків організувати, а особливо – роз’яснити та приготувати парафіян до того, щоб хтось із них в 2018-2019 роках щонеділі читав чітким голосом по 10-15 хвилин Катехизм УГКЦ (2 частину) і Катехизм Католицької Церкви (2 частину). З огляду на ситуацію, необхідно подумати, як це можливо краще зробити: читати до або ж після Божественної Літургії, чи, можливо, читати 5 хвилин до і 5 хвилин після богослужіння.

Прошу священиків прикладати максимум зусиль і організовувати богослужіння в такий спосіб, щоб у них брала більша кількість вірних. Потрібно постійно пояснювати вірним богослужбові тексти, які вживаються на богослужіннях, проводячи літургійну катехизу по парафіях.

Прошу священиків протягом 2018-2019 років на парафільних сайтах, в газетах і в парафіяльних бюлетенях подавати цитати з Катехизму УГКЦ (2 частину) і Катехизму Католицької Церкви (2 частину).

Пригадую священикам про те, що вони мають молитися за парафію та особисто подати приклад молитви. Служіння священика є також їхнім «робочим днем», в який вони так само, як і вірні, мали б дотримуватись певної «робочої дисципліни». Питанням до совісті мало би бути: чи працює кожен зі священиків своїх вісім робочих годин упродовж доби? Чи є ми часто присутніми на місці нашої праці, яким, безсумнівно, передусім є особиста молитва і молитва в храмі.

Прошу священиків і парафіян не тільки зосереджуватися на людях, які ходять до храму, але почати все більше зосереджуватись на тих, хто з різних причин до церкви не іде. Запалені благодаттю Святого Духа, маємо неустанно роздумувати, що робити аби привести до Бога людей, які з різних причин перестали ходити до храму або й ніколи ще не чули Доброї Новини і ніколи в церкві не були. Що ми можемо зробити, щоб наша спільна молитва, наші богослужіння їх зацікавили?

Священики мають постійно запитувати парафіян, які регулярно беруть участь у богослужіннях, чому їхні рідні, знайомі та друзі не ходять до церкви. Нехай подумають, чому є така ситуація, спробують зрозуміти їхні проблеми, довідатися, звідки випливає їхня нехіть перебувати на богослужіннях, на молитві.

Всі ми, священнослужителі та миряни, маємо прикласти наших зусиль, щоб повернути особисту молитву і богослужіння в щоденне життя кожної особи та парафії. Маємо віднаходити автентичне, центральне місце богослужінь у житті Церкви та вчити, приготовляти всіх людей до того, щоби особиста молитва і богослужіння реально доторкались до їхніх сердець, щоб люди розуміли, що вони – храм Божий. Тому допомагаймо змінюватися кожній людині, особливо в її серці. Реформа – це найперше особисте навернення, це не лише зміна рубрик, а зміна ментальності всіх: від єпископа до дітей. Знаходьмо щоразу більше часу на молитву та розважання над Словом Божим, у жертовному служінні один одному та у довір’ї до Бога!

Благословення Господнє на Вас!

єпископ єпархії св. Миколая УГКЦ
Bp Benedict Signature Ukrainian

August 30th, 2018

Bishop responds to “Scandalous and Unacceptable Situation”

AleksiychukAugust 24, 2018

Glory Be to Jesus Christ!

My Dear Brothers and Sisters in Christ,

Last year having started my episcopal ministry in the United States I encountered a new culture and religious situation, in particular relating to the Catholic Church in the United States. There are many new challenges and problems. Recently I learned about the scandalous and unacceptable situation about which I, as well as all of you, are equally very upset and outraged. I have in mind the information of recent weeks about the sexual scandals committed by the clergy.Even one instance of sexual abuse is inadmissible, and we have learned from reliable sources of allegations in isolated cases more than once. It seems that thereis a deep and systemic problem with sexuality among those who promised to live a chaste life. Likewise, it is a great evil to conceal scandalous situations, which wound thousands of innocent souls. The same as you, I am experiencing moments when I’m completely shocked by the thought of the prevalent nature of this problem.

The question is: how do we deal with this scandal? My advice can be found in the Gospel pages when St. Peter walked on the water towards Jesus, he was safe as long as he kept his gaze on the Lord and trusted Him completely. As soon as he turned his attention away from the Lord and looked upon the threatening wind and waves, he began to sink in the dark and turbulent waters. This is the answer for us in this time of darkness. Let us keep our eyes fixed on Jesus, not on all of this evil that threatens us and the Church at large.

I want to assure you that our Eparchy takes any substantiated accusations of abuse by clergy most seriously. For this reason, we have invested a great amount of energy into an effective Safe Environment Program. If you have been the victim of any past or present abuse by a member of the clergy of whatever rank, please report this to the civil authorities and notify the Eparchial Office for Safe Environment. In such cases there can be no talk of any cover up, nor can any abhorrent behavior be tolerated. We can also expect various enemies of the Church to create false claims and fill the headlines with reports aimed at destroying the Church. At the same time, I want to assure our faithful that the innocent will be vigorously protected immediately to the full extent of our power.

During this time of darkness, we need to walk the path of light and we will find this path through prayer and fasting. Please utilize all the prescribed times of abstinence: Wednesdays and Fridays, the four fast periods of our liturgical year, and other prescribed days of abstinence. Prayer and fasting is our weapon against the Evil One; and make no mistake about it, the Evil One has infiltrated the Church, hoping to undermine the Church from within. Let us remember that our Risen Lord is infinitely more powerful and through prayer and fasting we permit the Lord to empower us, protect us, and render us ready to do battle with Satan and his forces. Christ is Risen, and He has defeated all the powers of Hell. We shall stand firm in our Lord Jesus Christ, and through Him, together with His Eternal Father and His All-Holy, Good and Life-giving Spirit, to Whom be glory now and forever and ever.

The blessing of the Lord be upon you

Bishop of St. Nicholas Eparchy

Venedykt Aleksiychuk24 серпня, 2018 р. Б.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі Браття і Сестри,

розпочавши минулого року своє єпископське служіння на теренах Сполучених Штатів Америки, зустрівся із новою культурою та релігійною ситуацією, зокрема щодо Католицької Церкви в цій країні. Багато є нових викликів та проблем. Останнім часом довідався про скандальну та неприйнятну ситуацію, яка мене, як і Вас усіх, дуже засмутила та обурила. Маю на увазі інформацію останніх тижнів про сексуальні скандали скоєні духовенством. Навіть один випадок сексуальної непристойності недопустимий, а ми довідуємось про достовірні докази про більше ніж окремі випадки. Виглядає, що існує глибока й системна проблема з сексуальністю серед тих, які повинні були жити в чистоті. Рівно ж є великим злом приховування скандальних ситуацій, які глибоко ранять тисячі невинних душ. Так як і Ви, я переживаю моменти, коли цілковито приголомшений думкою про те, якою поширеною являється ця проблема.

Стоїть питання: як нам дати собі раду з цим згіршенням? Моя порада знаходиться на сторінках Євангелія – коли св. Петро ішов по воді до Ісуса, він лишався в безпеці так довго, як він вдивлявся в Ісуса й вповні Йому довіряв. Як тільки Петро відвернув увагу, поглянув на вітер і хвилі, то почав потопати в темній і розбурханій воді. Це – відповідь для нас у цей час темряви. Вдивляймося в Ісуса, а не у це все зло, яке загрожує нам і всій Церкві.

Хочу запевнити Вас, що наша Єпархія дуже серйозно трактує будь-які обґрунтовані звинувачення щодо надужиття членами духовенства. Саме тому, ми доклали великих зусиль щодо ефективної Програми Безпечного Довкілля. Якщо Ви стали жертвою будь-якого сексуального надужиття, в минулому або теперішньому, заподіяного членом духовенства будь-якого рангу, прошу це повідомити державним органам влади, а також поінформувати Єпархіальний Відділ Безпечного Довкілля. В таких випадках не може бути жодної мови про якесь приховування чи прикриття. Не можна толерувати таку мерзотну поведінку. Також можемо очікувати, що вороги Церкви старатимуться наповнити пресу заявами, спрямованими на знищення Церкви та її авторитету. Водночас, запевняємо вірних єпархії, що у випадку звинувачень справи будуть розглядатись негайно і невинним буде надано захист в міру наших сил.

В цей час темряви необхідно іти дорогою світла, а цю дорогу знайдемо через молитву та піст. Прошу Вас використовувати всі приписані пости: середи та п’ятниці, чотири посні періоди нашого літургічного року, та інші приписані дні повздержливості. Піст та молитва – це наша зброя проти лукавого. Нехай ніхто не сумнівається, лукавий просочився в ряди Церкви, хотячи її підірвати з середини. Та пам’ятаймо, що наш Воскреслий Господь є безмежно могутніший, а через молитву й піст, ми дозволяємо, щоб сила Господня увійшла в нас, охороняла нас і озброїла нас на боротьбу зі сатаною і його посіпаками. Христос воскрес і всі сили пекла він розорив. Ми встоїмося у Господі Ісусі Христі та через нього, разом з безначальним Його Отцем, і Всесвятим, Благим і Животворящим Духом, яким належить слава на віки віків.

Благословення Господнє на Вас!


Єпископ єпархії св. Миколая

Download the bishop’s statement in an English PDF
Download the bishop’s statement in a Ukrainian PDF

June 17th, 2017

Welcome Bishop Venedykt!

AleksiychukYour Excellency Bishop Benedict,

It is with great honor and pleasure that we, St. Sophia Parish Community, welcome you as the new head of the eparchy of Chicago.

Your appointment as the fifth bishop of St. Nicholas Eparchy, after a yearlong wait, brings joy and peace to our hearts. We welcome your spiritual guidance and believe your presence and leadership will bring many blessings and a brighter future for our parish as well as for the whole eparchy.

May Almighty God grant you patience, strength, wisdom, good health and many happy blessed years as the spiritual father of us all!

Yours in Christ,
Fr. Pavlo, Parishioners and Friends of St. Sophia Church

Преосвященний Влaдико Венедикте,

Великою честю тa рaдістю є для нaс, спільноти церкви св. Софії, вітaти Вaс в якості нового глави Чиказької єпархії.

Ваше призначення як п’ятого єпископа єпархії св. Миколая, після майже річного очікування, наповнює радістю тa душевним спокоєм наші серця. Ми вітаємо Ваш духовний провід та сподіваємося, що Ваша батьківська опіка та мудра управа буде джерелом багатьох благословень та світлого майбутнього як для нашої парафії так і для цілої єпархії.

Нехай Всевишній дарує Вам терпеливість, силу, мудрість, добре здоров’я та багато благословенних років як духовного батька для всіх нас!

Вaш у Христі,
о. Пaвло, Пaрaфіяни тa Друзі цекви св. Софії.

April 20th, 2017

Welcome Bp. Venedykt!

Venedykt AleksiychukHis Excellency Msgr. Venedykt (Valery) Aleksiychuk, M.S.U. has been appointed as the Bishop of the Eparchy of Saint Nicholas of Chicago for Ukrainians.

Active in children’s and youth ministry, monastic spirituality and reform, liturgy, psychology and spirituality, His Excellency has a breadth of experience spanning parochial, consultative, administrative, and monastic leadership. He is sure to be a blessing to our eparchy and to our nation.

У четвер, 20 квітня 2017 року, у Ватикані повідомлено про те, що Папа Франциск поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про призначення дотеперішнього Єпископа-помічника Львівської архиєпархії владику Венедикта (Алексійчука) Правлячим єпископом єпархії Святого Миколая УГКЦ з осідком у Чикаґо, США, перенісши його з титулярного осідку Германіціяни.

Born on 16 January 1968 in the village of Borshchivka in the region of Rivne, Ukraine, the bishop began his post-secondary studies at the Rivne Medical College, completing his degree in 1987 as a Physician’s Assistant. After graduation, he worked as an Emergency Medical Technician at the ambulance station in Kostopil. From 1987 to 1989, he served in the military. Afterwards, he worked as a Physician’s Assistant, initially at a city clinic and later at a sanatorium in the city of Truskavets.

After attending the major seminary of Drohobych from 1990-1993, he was ordained a deacon by His Beatitude Phylymon (Kurchaba) on October 9, 1991 and a priest by His Beatitude Myroslav-Ivan (Lyubachivskyi) on 29 March 1992. A year later, on 13 May 1993, he joined the Univ Holy Dormition Lavra of the Studite Order–the only lavra (monastic hermitage) of the Ukrainian Greek-Catholic Church. He accepted tonsure on 13 October 1993 and received the little schema on 31 December 1995.

In 1996, he completed a Masters of Theology degree at Lublin Catholic University with a thesis on the topic of “Christian spirituality according to St. John of Kronstadt.” Later that year, he was transferred to St. Catharine’s in Canada with the aim of founding a monastery there. At the time, he also served at the parishes of Grimsby and Beamsville for the Toronto Eparchy of the UGCC. He returned to Ukraine in April 1999 after being elected hegumen of the Univ Holy Dormition Lavra. In May 2000, he was re-elected hegumen and he was then elected for a third term in May 2005.

He went on to continue his theological studies at Lublin Catholic University with a licentiate degree in 2006 and a 2008 Doctorate of Philosophy with a thesis on “The Superior as a Spiritual Father: Investigation in the light of the works of Saint Theodore the Studite.”

Picking up the thread of his work as a Physician’s Assistant, he focused his studies on psychology from 2008-2012, completing a course of Practical Psychology at the European School of Correspondential Education (Kharkiv), Propaedeutics of Mental Disorders with the Ukrainian Community of Psychiatrists, and Pedagogy and Psychology at the Ignatianum Academy in Krakow, Poland.

All this was accomplished while he:

  • was an assistant priest at Holy Trinity Church in Drohobych,
  • was responsible for children’s ministry within the Drohobych deanery,
  • worked for the Patriarchal Catechetical Commission where he was responsible for the organization of mission work in Eastern Ukraine,
  • was a member of the Patriarchal Commission of Monasticism,
  • was the administrator of St. Nicholas parish in Peremyshlyany,
  • worked on the renewal of monastic life and the restoration of the Monastery of Borys and Hlib in Polotsk (Belarus) while simultaneously serving at the parishes in Polotsk, Vitebsk, Gomel, Mogilev, and Brest (Belarusian Greek Catholic Church),
  • was the spiritual father of the Christian Youth Community in Minsk,
  • was the head of the Secretariat of the UGCC Council of Monasticism,
  • was the head of the UGCC liturgical council on preparing texts of divine services,
  • was the head of the Council of Higher Superiors of Monasteries of the UGCC,
  • was a member of the Secretariat of the Patriarchal Sobor,
  • was the head of staff of the Lviv Archeparchy Curia,
  • was the head of the Patriarchal Liturgical Commission of the UGCC,
  • was the chair of the Synodal Committee on Liturgical Issues,
  • and wrote four books: A Superior as A Spiritual Father, Spiritual Instructions, Be Saints, and Borshchivka – A Pearl of Polesia.

His episcopal ordination was held on 5 September 2010 at St. George’s Cathedral in Lviv with Archbishop Ihor (Voznyak), the Metropolitan of Lviv, as the main consecrator and Bishop Yulian (Voronovskyi) of Sambir-Drohobych and Bishop Pavlo (Chomytskyi) of Stamford as the co-consecrators. On 3 August 2010, His Beatitude Lyubomyr (Husar), Major Archbishop of Kyiv-Galicia, by general consent of the Synod of Bishops of the UGCC, appointed hieromonk Venedykt (Aleksiychuk) the bishop-auxiliary of Lviv Archeparchy with a titular see in Germaniciana.

From 2014-2016, the bishop studied in the Key Executive MBA Program at the Ukrainian Catholic University in Lviv and obtained a Master’s Degree in Business Administration. During this time, he also published two books (Reflections on the Liturgical Reading of the Gospel and Reflections on the Liturgical Reading of the Apostles), was awarded the Cross of Military Chaplain, and named a senator of the Ukrainian Catholic University.

On 20 April 2017, the synod of bishops’ election was confirmed by Pope Francis, appointing him Bishop of the Eparchy of Saint Nicholas of Chicago of the Ukrainians in the United States of America. We welcome him warmly to the eparchy!

Довідка про єпархію. Єпархія святого Миколая в Чикаґо входить до Філадельфійської митрополії та є її найбільшою частиною з огляду на територію, охоплюючи території північних, центральних та західних штатів країни. Вона була заснована 1961 року та згідно з даними «Annuario Pontificio 2017», станом на минулий рік нараховувала приблизно 50 парафій, надаючи духовну опіку понад 10 тисячам вірних. Цей осідок став вакантним 16 серпня 2016 року після відходу до вічності четвертого Єпарха Чиказького владики Річарда (Семінака).